Тут солдат повернувся з довгим мотузком і міцно примотав усіх трьох разом до Козли; отож, щоб упасти з неї, треба було ще добре постаратися.
— А тепер ворота — навстіж! — дав команду Опудало. — Попереду на нас чекає або свобода, або смерть.
Внутрішній двір знаходився посеред великого палацу, що оточував його з усіх боків. А назовні виходили бокові ворота, до яких вів критий завулок. А ворота ці незадовго до того Солдат за наказом головнокомандувача замкнув на засув. Саме через ці ворота Їхня Величність і пропонували прориватися. Отож Королівська армія в особі Солдата і провела цим завулком Козлу до бокових воріт, відсунула засув і з натужним скрипом розчахнула ворота.
— Що ж, — шепнув Тіп Козлі на вухо, — тепер наша доля у твоїх ногах. Мчи щодуху до Міської брами, і нехай ніщо тебе не зупинить.
— Гаразд, — у відповідь заіржала Козла і з місця зірвалася навскач, та так хутко, що у Тіпа перехопило подих і, щоб не впасти, він обома руками ухопився за кілок.
Декількох дівчат, що стояли на варті на підступах до палацу, розкидало по сторонах шаленим кавалерійським наскоком. Інші ж із виском порснули вусібіч, і лише одна чи дві у розпачі штрикнули шпицями у втікачів. Один незначний укол припав Тіпові в ліву руку, яка йому потім нила чи не з годину; а от Опудалові чи Джеку, яким навіть було невтямки, що їх чимось шпигали, уколи, звісно, жодної шкоди не завдали.
А от щодо самої Козли, то в історію міста вона увійшла тим, що перекинула візок з якимись там фруктами, збила з ніг кількох добропорядних роззяв і насамкінець знесла як кеглю нового Стража міської брами — метушливу товстеньку жіночку, особисто призначену генералкою Джинджур.