— Тобі видніше, — не став заперечувати Опудало. — А ось я хоч і не солдат, проте обожнюю, коли в житті є небезпека. А тепер, хлопче, сідай-но першим. І тримайся якомога ближче до шиї.
Тіп хутко заліз на своє місце, а Солдат з Опудалом слідом примостили Джека. Для Їхньої Величності залишилося так мало місця, що вони неодмінно впали би, щойно Козла зробила б перший крок.
— Принеси білизняний мотузок, — наказали Їхня Величність Армії. — І обмотай нас усіх. Принаймні якщо впадемо, то всі як один.
І поки Солдат ходив за мотузком, Їхня Величність продовжили:
— Я маю думати про небезпеку, бо саме моє існування — то питання безпеки.
— Так само як і моє, — підтакнув Джек.
— Так-то воно так, але не зовсім, — не до кінця погодився Опудало, — бо якщо лихо трапиться зі мною, то тут мені й край; а якщо з тобою, то з твого насіння може ще вирости гарбуз.