— А от і ні! — Джинджур тупнула ногою. — У нас повстання, і ми прийшли захопити місто.
— Ну що ви! — відповів здивований Страж. — Яка безглузда затія! Повертайтеся додому, до неньки, мої любі дівчатка, — доїти корів, пекти хліб... Не дівчача це справа — захоплювати міста!
— А нас ніякі справи не лякають! — відповіла Джинджур з такою рішучістю, що Стражу аж стало не по собі.
Тож він задзеленчав у дзвіночок, викликаючи Зеленобородого Солдата, а вже наступної миті гірко про те пожалкував. Немов той дзвінок був сигналом, дівчата оточили його з усіх боків, махаючи гострими шпицями перед самим його носом, а він лише й міг що блимати очима. Бідоласі тільки й лишалося, що благати про пощаду, і він навіть не пручався, коли генералка зірвала з його шиї зв’язку з ключами.
А Джинджур на чолі свого війська кинулася до вхідної брами, де носом до носа зіткнулася з Королівською армією Озу, яку являв собою Зеленобородий Солдат.
— Ані руш! — гаркнув він, наставляючи свою довгу рушницю просто генералці в лоб.
Кілька дівчат заверещали і кинулися навтікача, але генералка Джинджур залишилася незворушна: