Страж міських воріт зараз же вийшов і зачудовано огледів військо, неначе до міста прибув цирк на колесах. З шиї в нього на золотому ланцюжку звисала зв’язка ключів, а його руки безтурботно були засунуті в кишені, бо він, звісно, й гадки не мав про те, що в країні повстання.
Тому з усією люб’язністю він звернувся до дівчат:
— Доброго ранку, мої любі! До ваших послуг.
— Тоді здавайся і негайно! — зажадала генералка Джинджур, насупивши брови настільки грізно, настільки дозволяло її миловидне личко.
— Здаватися?! — не второпав Страж. — Це нечувано! Принаймні я такого ще не чув. Це ж протизаконно!
— Все одно здавайся! — ще грізніше вигукнула Джинджур. — Бо ми страшні у гніві!
— Які ж ви «страшні»? Навпаки, дуже навіть гожі! — відповів Страж, захоплено переводячи погляд з однієї дівчини на іншу.