Усе військо було розбите на чотири загони, і Тіпу одразу кинулося в око, що всі вони одягнені на кшталт своєї генералки. Єдина справжня різниця полягала в тому, що дівчата з країни Жвакунів носили спідниці з блакитним клином спереду, дівчата з Південного краю мали спереду червоний клин, дівчата з країни Моргунів — жовтий, а ті, що прийшли з Левконії, — ліловий. Усі були підперезані зеленими крайками, що означало мету походу — Смарагдове місто, а верхній ґудзик на кожній крайці вказував, з яких та чи інша країв. У своїх одностроях військо виглядало так яскраво, що аж в очах мерехтіло.
Спершу Тіпу здалося, що армія виступає зовсім неозброєною, та в цьому він помилявся. Волосся у дівчат було зібране у такі собі гульки, з яких стирчали по дві довгі блискучі в’язальні шпиці.
Генералка Джинджур, не зволікаючи, скочила на пеньок і звернулася до своєї армії.
— Подруги та співвітчизниці, дівчата! — почала вона промову. — Ми розпочинаємо наше велике повстання проти чоловіків країни Оз! Ми йдемо на приступ Смарагдового міста. Наша мета — скинути з трону Опудала, захопити силу-силенну чудових дорогоцінностей, узяти королівську скарбницю й отримати владу над нашими колишніми гнобителями!
— Слава-а-а! — закричали ті, хто її слухав; та Тіп спостеріг, що більша частина війська була занадто вже зайнята тим, що правила теревені, й не дуже зважала на промову своєї генералки.
Пролунала команда: «Кроком руш!», дівчата вишикувалися в чотири загони, чи, краще сказати, роти, і рушили рішучим кроком на Смарагдове місто.
Хлопець почвалав слідом, несучи кілька кошиків, накидок та тюків, які довірили його турботі декілька хвацьких повстанок. І вже зовсім скоро вони підступили під зелені гранітні мури міста й зупинилися перед вхідною брамою.