— Тільки не ця, бо ця буде захопливою, — радісно сповістила Джинджур.
— Але ж у війні неминучі жертви! — пригнічено прошепотів Тіп.
— А от і ні, — заперечила Джинджур. — Який чоловік може встояти перед дівчиною чи навіть образити її? Тим паче — перед вродливою, а в нашій армії — усі такі.
Тіп розсміявся.
— Може, й так, — сказав він. — Але ж на брамі стоїть вірний Страж, і королівська гвардія не здасться без бою.
— Тієї гвардії — один солдат, і той старий та немічний, — зневажливо гмикнула генералка Джинджур. — Уся його сила пішла на бороду, та й жінка в нього така лиха, що вискубла хіба що не половину. От коли на троні був справжній Чарівник, то Зеленобородий Солдат справді був грізною силою, бо всі розуміли, що за ним — Чарівник. А кому страшний Опудало? Тож королівська варта нічого не варта.
Отак розставивши всі крапки над «і», далі вони йшли мовчки, аж поки не вийшли на велику лісову галявину, де зібралося чи не чотири сотні вельми вродливих дівчат. Ті весело перемовлялися і жартували, неначе зібралися не на війну, а на гулянку.