— А тобі й не треба знати, — відказала вона, — бо це військова таємниця, а через те, що наша армія складається виключно з дівчат, — додала вона гордо, — то це просто диво, що наше повстання досі не розкрито.
— Дійсно дивно, — визнав Тіп. — Але ж де ваша армія, генерале?
— Десь за милю звідси, — не стала приховувати генералка. — За моєю командою, не гаючи часу, зібралося з усіх кінців країни Оз повстанське військо. Бо саме сьогодні ми скинемо з трону Їхню Величність Опудала. І всі чекають тільки на мене, щоб узяти приступом Смарагдове місто.
— Оце несподіванка, так несподіванка! — видихнув Тіп. — Та дозвольте запитати, чого це раптом ви зібралися скидати Їхню Величність Опудала з трону?
— Бо надто довго вже Смарагдовим містом правлять чоловіки. І це одна причина, — сказала дівчина. — А інша в тому, що Смарагдове місто без пуття оздоблене усіляким дорогоцінним камінням, яке куди краще б виглядало на каблучках, обручках і в намистах. До того ж у королівській скарбниці грошей має бути стільки, що їх вистачило б на дюжину нових суконь для кожної в нашій армії. Ось чому ми йдемо на Смарагдове місто, щоб установити в ньому наші порядки.
У кожному її слові чулася грізна непохитність, яка свідчила про те, що вона не жартує.
— Але ж війна — це жахливо, — мовив Тіп задумливо.