Власне, лише корона була єдиною ознакою королівської величності, в усьому іншому Їхня Величність Опудало залишалися просто опудалом: вайлуватим, мішкуватим та хлипким.
Та якщо дивний вигляд Їхньої Величності Опудала справив таке враження на Джека, то не менше враження справив і сам Джек Гарбузова Голова на Їхню Величність. Бурякові штанці, малинова безрукавка та червона сорочка охляп звисали з дерев’яних палок, з яких Тіп збив Джека, а вирізьблена в гарбузі усмішка, що не сходила з обличчя, ніби сповіщала про те, що її, так би мовити, «носій» вважає життя найкумеднішою штукою, яку лише можна уявити.
Спершу, щоправда, Їхня Величність вирішили було, ніби дивний відвідувач таким чином з нього кепкує, і навіть збиралися припинити подібні вольності, та недаремно вони зажили слави наймудрішої особи в країні Оз. Опудало уважніше придивився до співрозмовника і незабаром відкрив для себе, що усмішка у того природна: така, як її вирізали в гарбузі, і тому журитися Джек просто не в змозі, навіть коли б і схотів.
Першим мали заговорити Їхня Величність. Огледівши Джека достатньо, на що пішла не одна хвилина, вони поставили питання, в якому відчувався подив:
— З яких країв ви такий будете: з одного боку, буцімто дерев’яний, але ж з іншого — живий?
— Перепрошую у Вашої Величності, — відповів Джек, — як це «буду», коли я вже є. Щось я вас, Ваша Величносте, не розумію.
— Чого саме не розумієш? — запитав Опудало.