А втім, ані Джек, ані Козла зовсім не розумілися на розкошах та красі й тому звертали мало уваги на дива, що поставали крізь зелені окуляри. Вони йшли собі слідом за Зеленобородим Солдатом і майже не помічали юрму зеленого люду, який вражено їх розглядав. А коли вискочив зелений собака і задзявкав на них, Козла, не довго думаючи, хвицонула його дерев’яною ногою, і той зі скавучанням забився десь у підворіття. Нічого іншого, що заслуговувало б на увагу, дорогою не трапилося.
Джек хотів було в’їхати мармуровими сходами просто до приймальні, та Солдат цього не дозволив. Тому Джек спішився, хоч і з трудом, а слуга відвів Козлу на задній двір. Самого ж Джека Зеленобородий Солдат припровадив до вітальні.
Залишивши подорожнього у вишукано вмебльованій вітальні, Солдат пішов про нього доповісти. І вийшло так, що жодних невідкладних справ у Їхньої Величності не було, і більше того, — Їхня Величність на той час нудьгували і тому одразу ж повеліли негайно провести відвідувача до тронної зали.
Джек не відчував ані страху, ані трепету перед зустріччю з правителем цього величного міста, адже він не мав жодного уявлення про якісь там світські манери. Та коли він увійшов до зали і вперше побачив Їхню Величність Опудала, що сидів на сяючому троні, то від здивування так і завмер.
Їхня Величність Опудало
Гадаю, всім читачам цієї книжки добре відомо, що являє собою опудало. А от Джек Гарбузова Голова за своє коротке життя ніколи не зустрічав істоту дивовижнішу за правителя Смарагдового міста.
Їхня Величність Опудало були вдягнені в линялі блідо-блакитні шати, а їхня голова була звичайнісіньким мішечком, напханим соломою, на якому широкими мазками були намальовані очі, вуха, ніс та рот, що мали зображати лице. Шати також були напхані соломою, та ще й абияк, так що руки-ноги Їхньої Величності були в якихось бугорках. На руках у нього були рукавиці з довгими пальцями, туго набиті ватою. З монаршої камізельки, так само як із шиї та халяв, стирчали жмутки соломи. На голові у нього покоїлася важка золота корона, рясно всипана іскристими самоцвітами, під вагою якої на чолі збиралися глибокі зморшки, що надавали намальованому обличчю вельми задумливого погляду.