— А ця дерев’яна коняка — вона іграшкова чи жива? — засумнівався Страж.
Козла закотила лупате око і підморгнула Джеку, а потім звелася дибки і приземлилася Стражу просто на ногу.
— Ой! — зойкнув той. — Вибачаюсь, що поставив дурне запитання. Відповідь більш ніж переконлива. Дозвольте запитати, у яких справах ви завітали до Смарагдового міста?
— Справа, звісно, завжди має бути, — розважливо відповів Джек, — а от яка — навіть і уявити не можу. Краще спитати у татка, та справа в тому, що його щось не видно.
— Це темна справа, дуже темна! — оголосив Страж. — Та судячи з вашої усмішки, нічого лихого ви не замишляєте. Бо той, хто у темних справах, той і всміхається недобре.
— А от щодо усмішки, — визнав Джек, — то з нею нічого не вдієш. Вона в мене така від народження, як тато зробив, така вона й є.
— Гаразд. Прошу за мною до вартівні, — підсумував Страж, — і ми вирішимо, як із вами бути.