— З вітерцем домчали, еге ж, любий татку? — вигукнув він і, не почувши відповіді, озирнувся. І тут він побачив, що «татка» з ними немає.
Його ще ніколи не кидали ось так посеред дороги, і він відчув деяку тривогу. Але поки він розмірковував, що могло статися і що, виходячи з того, робити далі, міська брама в зеленому мурі відчинилася і звідти вийшов якийсь чоловік. Він був коротенький і пухкенький, зі здобним обличчям. Одягнений у все зелене, і навіть гостроверхий ковпак на голові у нього зеленів, навіть окуляри на очах також зеленіли. Він уклонився Джеку і сказав:
— Я — Страж міської брами Смарагдового міста. Дозвольте запитати, хто ви такі і що вас сюди привело?
— Я — Джек Гарбузова Голова, — відповів той зі своєю неодмінною усмішкою. — А привела нас сюди оця дорога, а навіщо — і сам не знаю.
Страж міської брами немало здивувався такій відповіді й похитав головою, наче вухам своїм не повірив.
— Перш за все давайте з’ясуємо: ви — людина чи гарбуз? — запитав він чемно.
— Це з якого боку подивитися, — визнав Джек. — Мабуть, і те, й інше, коли ваша ласка.