Отож Джек знову всівся верхи на Козлу, і подорож продовжилася.
Тіп помітив, що багрянець трав та листя побляк і змінився на сизий, як лаванда, а невдовзі й той поступився зеленавому, який з кожним кроком до великого міста, де правив Опудало, все яскравішав і яскравішав.
Та не пройшли мандрівники й двох миль, як дорогу з жовтої цегли перетяла широка стрімка річка. Тіп почухав потилицю, як же його бути. Аж тут він помітив якогось чолов’ягу, котрий на човні плив до їхнього берега.
Коли човен уткнувся в берег, Тіп запитав:
— А чи не переправите ви нас на той бік?
— Звісно, коли маєте гроші, — непривітно буркнув перевізник.
— У мене немає грошей, — відповів Тіп.