— Як? — запитав той. — Узагалі?
— Узагалі, — зітхнув хлопець.
— Тоді навіщо ж мені у такому разі гнути спину? — рішуче відмовив перевізник.
— Яка люб’язна людина! — зауважив Джек із своєю незмінною усмішкою.
Перевізник витріщився на нього, але нічого не сказав. Тіп нахмурив чоло, намагаючись щось вигадати, бо то була б велика прикрість — зупинитися, коли до мети всього-на-всього декілька миль.
— Мені конче треба потрапити до Смарагдового міста, — спробував він умовити перевізника. — Але ж як мені дістатися до того берега, якщо ви не перевезете?
Перевізник лише розсміявся у відповідь, та сміх його був недобрий.