— Якщо так, — стримано зауважив Джек, якого, видно, ніщо не могло здивувати, — то я міг би їхати на ній верхи, і тоді моїм колінам нічого б не загрожувало.
— Тоді спробуємо, — підскочив Тіп. — Згадати б тільки чарівні слова, що їх казала стара Момбай, та не забути при цьому її рухи.
Добру хвилину хлопець стояв мовчки, пригадуючи, як ховався за живоплотом, пильно спостерігаючи за кожним рухом старої відьми та ловлячи кожне її слово. Нарешті він вирішив, що готовий.
Почав Тіп із того, що витряс дрібку порошку з перечниці на кóзлу. Потім він підняв ліву руку, вип’яв мізинець і гукнув:
— Тик!
— Що це значить, татку? — не проминув запитати Джек.
— Сам не знаю, — відмахнувся Тіп. Далі він підняв праву руку, виставив догори великий палець і мовив: