— Мик!
— А це до чого, тату? — не вгамовувався Джек.
— А до того, щоб ти хоч трохи помовчав! — підвищив голос хлопець від того, що його перебивають у таку важливу мить.
— Хто мовчить, той не перечить! — зауважив Джек зі своєю одвічною посмішкою.
А Тіп підняв обидві руки над головою, розчепірив усі пальці й вигукнув:
— Пшик!
Тієї ж миті кóзла поворушилася, потупцяла ногами, позіхнула й ворухнулася, струсивши кілька життєдайних порошинок на землю. Але решта порошку просто на очах всоталася в її тулуб.