— А що таке кóзла? — не вгамовувався Джек.
— Кóзла? Ну, дивись, є кóзли і є козли´, — трохи знітився Тіп, не знаючи, що й сказати. — Козли´ — вони живі. Мають чотири ноги, голову та хвіст. А от користі від них небагато.
— Зрозумів, — усміхнувся Джек. — Виходить, ти сидиш на козлí.
— А от і ні, — тут же заперечив Тіп.
— Як це ні? Ось дивись: чотири ноги, голова і хвіст. І користі небагато.
Тіп придивився уважніше і впевнився, що Гарбузова Голова тут не помиляється. Кóзлу зробили зі стовбура, залишивши з одного кінця галузину, що стирчала, наче хвіст, а з іншого — в колоді виявилися два вічка, що нагадували очі, та ще жартома хтось вирубав клин, залишивши виїмку, що нагадувала рота. Ніжки в кóзли були з чотирьох міцних і прямих гілок, широко розставлених, щоб кóзла не завалилася, коли на неї кладуть важку колоду, як ріжуть дрова.
— Ця кóзла нагадує справжнього козлá. Більше, ніж я уявляв, — сказав Тіп, усе ще підшукуючи слова для пояснення. — Але справжній живий козел бігає, буцкається і брикається, полюбляє капусту, а ось це — просто кóзла, зроблена з дерева, а користь від неї та, що на ній пиляють дрова.