Королева Озма, як кажуть, стала найулюбленішою королевою за всю історію Смарагдового міста, і дарма що вона була юна й недосвідчена, та правила своїм народом мудро і справедливо. А втім, це й не дивно, бо у всіх питаннях державної ваги вона завжди могла розраховувати на мудрі поради Ґлінди. До того ж учений Довгоносик, який був призначений на важливу посаду в народній освіті, завжди був готовий прийти на допомогу у скрутну годину.
У подяку за всі заслуги перед короною Озма запропонувала Ґампу будь-яку винагороду, котру той тільки забажає.
— Якщо вже до цього дійшло, — відповів Ґамп, — то розберіть мене краще на те, з чого зібрали. Я взагалі не просив мене ані збирати, ані оживляти. А за той зібраний персонаж мені тільки соромно. Колись у своєму лісі я сам був королем, про що свідчать і мої гіллясті роги. А що тепер: із мене зробили два летючі дивани і наказують літати, і ноги, які мене годували, мені не служать. Тому розберіть подетально... на складові.
Згідно з його останнім бажанням, Озма і наказала його розібрати. Рогату голову знову повісили на старе місце, над каміном у залі, а дивани повідв’язували один від одного і поставили в приймальнях. Мітла взялася за старе: знову стала підмітати на кухні, й нарешті Опудало повернув мотузки для сушіння білизни на гачечки, звідки він їх зняв того достопам’ятного дня, коли змайстрували Літальну Махину.
Може, ви подумали, що Ґамп тут і скінчив свій вік? У певному сенсі так! Як річ, що літає. Проте голова його, що висіла над каміном, час від часу відкривала рота і говорила все, що їй спадало на думку, й нерідко своїми несподіваними запитаннями заганяла у глухий кут відвідувачів, котрі в залі чекали на авдієнцію.
Що стосується Козли, то за нею добре доглядали, та й сама Королева залюбки на ній їздила верхи брукованими вулицями міста. А щоб дерев’яні копита Козли не знали зносу, її вміло підкували золотими підківками, і коли ці копитця цокали бруківкою, серця мешканців міста проймав поштивий трепет, адже вони в цьому вбачали наочний доказ сили її чарів.
— Чарівник Оз і нігтя не вартий нашої прекрасної Королеви Озми, — шепотілися між собою містяни. — Він більше вихвалявся, що багато чого може, та не робив, тоді як наша нова Королева хоч і не обіцяє, а робить.