Крізь лави війська вони швидко добігли до Опудалового намету, біля якого нудьгував Ґамп. Першими на борт ступили Ґлінда з принцесою Озмою, а за ними залізли Опудало з друзями; іще залишалося місце для капітана та трьох вояків, чого Ґлінда вважала для охорони достатнім.
За командою Принцеси, яку Ґамп слухався, як раніше він слухався Тіпа, той змахнув своїми пальмовими крильми і, здійнявшись у повітря, переніс маленький загін до міста високо над міськими мурами.
На якийсь час вони зависли над палацом і незабаром помітили Джинджур. Та зручно розляглася в гамаку на задньому дворі і, як нічого й не сталося, гортала роман у зеленій обкладинці, час від часу відправляючи до рота зелені шоколадні цукерки, у повній упевненості, що високі міські мури захистять її від будь-яких ворогів. Почувши команду на посадку, Ґамп успішно приземлився посеред двору, і не встигла Джинджур навіть пискнути, як капітан із трьома воячками спритно сплигнули з дивана і захопили самозванку у полон, надівши їй на руки міцні кайданки.
На цьому війна й закінчилася, бо щойно Армія заколотниць почула про полонення головнокомандувачки, як кинулася врозсип. Отож капітан без перешкод пройшла вулицями міста до самих міських воріт і розчахнула їх навстіж. Музи´ки заграли святковий марш, і під нього військо Ґлінди увійшло до міста, де глашатаї оголосили, що зухвала Джинджур скинута з престолу, а трон переходить до законної спадкоємиці Принцеси Озми.
Що тут почалося! Одразу всі чоловіки Смарагдового міста поскидали фартухи геть. Натомість, як розповідають, їхні жінки, що були по саме горло ситі стряпаниною своїх чоловіків, раді-радісінькі вітали зміну влади. Так це було чи не так — невідомо, та одне достеменно: жінки, всі як одна, без зайвих балачок кинулися на кухню, де заходилися куховарити-варити, та наварили і насмажили такої розкоші й смакоти для своїх змучених чоловіків, що у всіх сім’ях наразі запанували лад та спокій.
Першим розпорядженням Озми став указ, який зобов’язував усіх причетних до Армії заколотниць негайно повернути в скарбницю всі смарагди та інші самоцвіти, які були викрадені з громадських будівель та вулиць міста, — геть усі, до єдиного камінця. Цих самоцвітів, що їх понавидовбували і порозкрадали марнославні дівчиська, виявилося стільки, що всі королівські ювеліри, не покладаючи рук, понад місяць управляли їх на старе місце.
Тим часом Армію заколотниць було розпущено, а дівчисьок відправлено додому. А після того як Джинджур дала чесне слово поводитися, як порядна дівчина, відпустили додому і її.