Коли її воїни в спідницях, які тільки те й робили, що точили ляси на кухні за приготуванням домашніх ірисок, пораяли їй стояти до останнього, вона прислухалася до лепету тих, хто пороху не нюхав, і різко кинула виклик Ґлінді Добрій та принцесі Озмі. Це означало оголошення війни, і вже наступного ранку військо Ґлінди, густо ощирившись списами, що грізно виблискували у променях сонця, під бойовими корогвами і під гул барабанів та сурм виступило маршем на Смарагдове місто.
Та взяти місто штурмом було не так просто: за наказом Джинджур усі ходи й виходи з міста були не тільки замкнені на всі засуви та й ще закладені колодами; а високі і товсті мури Смарагдового міста з плит зеленого мармуру здавалися неприступними. Виявивши, що подальше просування таким чином неможливе, Ґлінда насупилася і поринула в глибокі роздуми.
І тут почувся вагомий голос ученого Довгоносика:
— У таких випадках місто беруть в облогу і морять голодом, аж поки вони не викинуть білий прапор. Іншого шляху немає.
— А от і є, — відповів Опудало. — У нас є Ґамп, а Ґамп усе ще літає.
Чаклунка, почувши ці слова, обернулася, і її обличчя осяяла райдужна усмішка.
— Твоя правда! — вигукнула вона. — І по праву можеш пишатися своєю мізкуватою головою. Нумо мерщій всі до Ґампа!