Дівчина кинула погляд у бік Чародійки Ґлінди — обличчя тої сяяло від радості, — а тоді вже повернулася до інших.
З милою сором’язливістю вона промовила:
— Сподіваюся, що ви любитимете мене не менше, ніж раніше. Адже я той самий добре відомий вам Тіп, тільки... тільки...
— Той, та тільки не той! — підхопив Гарбузова Голова, і всі зійшлися на тому, що слів, мудріших за ці, вони від нього раніше не чули.
Багатий той, кому не треба більше
Мало-помалу, а чутки про те, що стару Відьму Момбай було зловлено і вона зізналася у своїх злодіяннях Ґлінді, і що давно зникла принцеса Озма відшукалася, та ще й виявилася вже знайомим їй хлопцем на ім’я Тіп, досягли вух Джинджур, і вона з відчаю ридма заридала.
— Тільки подумати, — схлипувала вона, — живеш собі королевою у палаці — і горя не знаєш, — і нá тобі: ступай собі додому драїти брудну підлогу і збивати вершкове масло. Таке і в страшному сні не присниться! Я на таке не згодна!