Перш за все Відьма звеліла хлопцеві випити якесь зілля, яке відразу занурило його у глибокий сон без сновидінь. Потім Залізний Лісоруб і Довгоносик обережно перенесли його на м’яке ложе в паланкіні і засмикнули невагомі фіранки, аби хлопця ніхто не бачив.
Потім Відьма сіла навпочіпки і розіклала невеличке багаття із висушених трав, які дістала з-за пазухи. Коли вогник зайнявся і багаття розгорілося, стара Момбай жбурнула в нього жменьку чародійного порошку, від якого шатром пішов густий сизий дим і воно сповнилося п’янким запахом різнотрав’я, від якого засвербіло в носі і Козла зачхала, хоча її попереджали: ні пари з вуст.
Далі під пильними поглядами з усіх сторін Відьма проспівала щось схоже на вірш якоюсь незнайомою мовою і сім разів уклонилася над вогнем. А коли слова заклинання скінчилися, Відьма випросталася і щосили вигукнула тільки одне слово: «А-йо-ва!».
Дим розвіявся, а з ним і пахощі; в шатро дмухнуло свіжим вітерцем; рожеві фіранки паланкіна затріпотіли, неначе зсередини на них хтось дихнув.
Ґлінда підійшла до паланкіна і розсунула шовкові фіранки. Потім вона нахилилася над ложем і простягнула руку, допомагаючи підвестися дівчині, свіжій і прекрасній, немов травневий ранок.
Очі дівчини сяяли, наче два діаманти, губи червоніли, як рубіни. До самого пояса хвилями спадало мідно-золотаве волосся, перехоплене на чолі тонкою діадемою, оздобленою самоцвітами. Її серпанкове плаття обвивало її, наче хмарка, а з-під хмарки виглядали точені атласні черевички.
Старі друзі Тіпа п’ялили очі на це дивовижне видіння не менш як хвилину, а потім схилили голови перед невимовною красою принцеси Озми.