— Лети! — тільки й видихнув Тіп.
— Куди? — незворушно запитав Ґамп.
— Не знаю! — відповів Тіп, роздратований затримкою. — Якщо піднятися на висоту, то ми побачимо, куди зникла Ґлінда.
— Добре, — так само незворушно відповів Ґамп, розпростер крила і здійнявся в повітря.
Удалині, посеред зеленої луки, вони помітили дві цятки, які швидко рухалися одна за одною, — то й були Грифон та Козла. Тіп указав на них Ґампу і звелів їх наздогнати. Та як швидко не летів Ґамп, ті все ж мчали швидше — і за хвилину-другу щезли за небокраєм.
— Усе одно за ними! Уперед! — не вгамовувався Опудало. — Країна Оз не така вже й велика, і рано чи пізно, а їм доведеться спинитися.
Спершу стара Момбай гадала, що повелася вельми мудро, перекинувшись на Грифона, бо ці створіння на диво прудкі й значно витриваліші за решту птахів чи звірів. Та вона й гадки не мала, що Козла взагалі не знає втоми і може, не вповільнюючи погоні, скакати на своїх дерев’яних ногах хоч день, а хоч два.