— Усім стояти й не рухатись! Стара Відьма зараз тут, у шатрі. Не заважайте, я її спіймаю.
Від цих слів Момбай не на жарт сполохалася і швиденько обернулася з Тіні на крихітну чорну мурашку, яка одразу побігла по землі у пошуках хоч якоїсь щілинки чи дірочки, куди б забитися, щоб її не знайшли. А ось чого вона не передбачила, так це того, що земля у тому місці, де розкинули шатро, саме навпроти міської брами, була втоптана і тверда, як ніде навкруги. І поки комаха сновигала туди-сюди у пошуках шпаринки, Ґлінда її помітила і вже простягла руку накрити, як в останню мить Відьма, уже нетямлячись від жаху, здійснила перетворення, що стало для неї останнім; а перетворилася вона на велетенського казкового грифона, який просто розірвав шовкову стінку шатра та, змахнувши крильми, вихором вихопився назовні.
Не вагаючись жодної миті, Ґлінда кинулася в погоню: вона скочила Козлі на спину і наказала:
— Ану! Покажи нам, що тебе оживили недарма. Но-о-о! Вйо-о-о!
І Козла рвонула з місця в кар’єр, наче блискавка, а її дерев’яні ноги загупотіли з такою швидкістю, що здавалося, ніби то зорі мерехтять. Не встигли друзі отямитися, як Грифона і Козли уже й слід щез.
— Уперед! За ними! — вигукнув Опудало.
Усі побігли туди, де в затінку залишили Ґампа, і перевалилися за борт.