— Не можна так просто опускати руки, — взяв слово Гарбузова Голова. — Треба знайти якийсь вихід.
— Вихід-то ми, звісно, знайдемо, — усміхнулася Ґлінда, — та все ж я ніяк не уявляю, як саме старій Відьмі вдалося мене ошукати.
— Поки ми ще тут, вважаю розумним усе-таки захопити Смарагдове місто, а вже потім відшукати принцесу Озму і передати їй трон, — запропонував Опудало. — А поки дівчину шукатимуть, я радо стану до стерна королівства, адже я розуміюся на державних справах значно краще за Джинджур.
— Ні. Я обіцяла Джинджур піти з миром, — відмовила Ґлінда.
— У такому разі я всіх запрошую до свого королівства чи, краще сказати, імперії, — сказав Залізний Лісоруб, супроводжуючи запрошення широким жестом, немов маючи на увазі всіх присутніх. — Для мене буде великою честю приймати всіх у своєму просторому замку, де місця вистачить усім. І якщо хтось із вас забажає і собі нікельовані обладунки, такі як у мене, то мій камердинер залюбки зробить їх для вас, до того ж зовсім безкоштовно.
Вислуховуючи його промову, краєм ока Ґлінда помітила, що червоні пелюстки Лісорубової троянди ледь-ледь тремтять, і відразу збагнула, що тут щось нечисто. Ще мить — і Ґлінда зрозуміла, що та троянда — удавана, а ще за мить розгадала, що це і є стара Момбай. Але й Момбай притьмом зметикувала, що її викрито і вона має миттєво вигадати, як утекти, а позаяк вона зуби з’їла на мистецтві перетворень, то мигцем обернулася Тінню і метнулася бічною стінкою шатра до пологу, сподіваючись на порятунок.
Та Ґлінда ніяк не поступалася Відьмі у чаклунських уміннях, а щодо досвіду, то в країні Оз їй і взагалі не було рівних. Ось чому Чародійка опинилася біля пологу першою і одним помахом руки наглухо запнула його, не залишивши жодної шпаринки, крізь яку могла б висковзнути Момбай. Опудалові з друзями, які жодної тіні взагалі не побачили, поведінка Ґлінди видалася навіть чудернацькою, але та роз’яснила: