Так трапилося, що Опудало з друзями саме вели пошуки у садку біля палацу, коли надійшла команда «Відбій!», яку вони сприйняли з великим незадоволенням. Вони саме залишали сад, коли Залізний Лісоруб, який кохався у квітах, угледів на кущі троянди пишну червону квітку: він не втримався, зірвав її і задумливо встромив у бляшану петлицю на залізних грудях.
А от коли він зривав її, йому почулося, буцімто троянда навіть стиха застогнала, та уваги на це не звернув. От так непомітно Момбай і покинула місто і потрапила до табору Ґлінди, де ніхто не здогадувався, що те, що вони шукали, поруч.
Перетворення старої Момбай
Опинившись у ворожому стані, Відьма від ляку спершу була ні жива ні мертва; але невдовзі вона розсудила, що в петлиці у Залізного Лісоруба їй так само безпечно, як і на кущі на клумбі. Бо ніхто ж не знав, що ця троянда насправді і є Момбай, ба більше: тепер вона вже за мурами міста і нагод винести ноги подалі від Ґлінди тепер стане більше.
«Тільки не треба гарячкувати, — подумала Момбай. — А якщо не квапитися, то можна сповна насолодитися приниженням суперниці, коли вона дізнається, як я її пошила в дурні».
Тому всю ніч троянда спокійнісінько проспала на грудях Лісоруба, а рано-вранці, коли Ґлінда скликала друзів на раду, то вона в петлиці Залізного Лісоруба разом з ним потрапила до королівського шатра.
— Я не розумію, — одразу визнала Ґлінда, — яким чином стара пройдисвітка вислизнула з наших рук. Але якщо вже так трапилося, то наш похід виявився, на жаль, невдалим. Бо ніхто, окрім нас, маленьку Озму не врятує і до рідного міста не поверне.