— Ви ще не знаєте цієї Відьми! — здригнувся Тіп, пригадуючи її чорний казанок. — Яка ж вона затята!
— Ми теж не звикли поступатися, — відповіла Чародійка з милою посмішкою. — І ще побачимо, хто кого. Тому даю день на збори, а завтра на світанку виступаємо в похід на Смарагдове місто.
Залізний Лісоруб зриває троянду
На світанку військо Ґлінди вишикувалося перед воротами палацу. Виглядало воно вражаюче: чепурні мундири яскравих кольорів і сріблясті вістря списів сліпили очі, а довгі ратища переливалися інкрустованим перламутром. Командирів можна було розпізнати за гострим мечем, що виблискував на боці, та щитом, уквітчаним павиним пером. Здавалось, що жодна сила не встоїть перед таким блискучим військом.
Сама Чародійка їхала у червоному паланкіні, зовні схожому на карету, бо він мав дверцята та віконця, запнуті шовковими фіранками. Та, на відміну від карети, замість коліс паланкін покоївся на двох довгих горизонтальних жердинах, які несли на плечах дванадцятеро служників.
Опудало з товаришами, щоб не відставати від війська на стрімкому марші, вирішили летіти на Ґампі. Отож щойно Ґлінда з військом зрушили з місця під бравурну музику королівського оркестру, вони пострибали на сидіння і полетіли слідом. Ґамп линув поволі над землею, тримаючись просто над ношами з Чародійкою.
— Обережніше! — закричав Залізний Лісоруб Опудалові, коли той занадто перегнувся через підлокітник дивана, щоб краще роздивитися військо, яке крокувало знизу. — Ще випадеш!