— Але навіщо, — запитала Ґлінда, — він тричі потай відвідував стару Момбай?
— А й справді, навіщо? — луною повторив за нею Довгоносик.
— Нам відомо, що Чарівник передав старій Момбай секрети деяких із своїх чаклунських фокусів, — продовжувала Ґлінда, — а задарма він цього б не чинив. Отже, виходить, що й вона зробила йому якусь послугу. Звідси можна припустити, і не без підстав, що саме стара Момбай допомогла йому сховати законну спадкоємицю трону Смарагдового міста подалі від людського ока. Адже юна принцеса була постійною загрозою для самозванця: якби люди знали, що вона жива, то проголосили б її королевою і повернули їй законний трон.
— Метка здогадка! — не стримався Опудало. — Тепер і в мене немає сумніву, що стара Момбай якось замішана у цій підлій історії. Але що це нам дає?
— Перш за все треба знайти Момбай, — роз’яснила Ґлінда, — а потім змусити її сказати нам, куди вона сховала дівчину.
— Момбай тепер у стані Королеви Джинджур у Смарагдовому місті, — сказав Тіп. — І це саме вона розставляла нам підлі пастки на нашому шляху! Це вона намовляла Джинджур стратити моїх друзів, а мене знову віддати їй у неволю.
— Тоді, — вирішила ґлінда, — я підійду зі своїм військом до Смарагдового міста й захоплю Момбай у полон. І ми примусимо її розказати нам усю правду про Озму.