Ґамп поступово збавляв висоту, заходячи на посадку. Хвилина-друга — і ніжки диванів м’яко опустилися на оксамитово-зелену траву на галявині в прекрасних садах Ґлінди. Неподалік від місця посадки бив угору високий фонтан, у якому струменіли не цівки води, а справжнісінькі іскристі самоцвіти, які з тихим дзенькотом падали у різьблену мармурову чашу, бризками розсипаючись навсібіч.
Усе в саду Ґлінди милувало око. І поки товариство захоплено розглядало навколишні дива, наче з-під землі виросла охорона, яка швидко оточила їх без зайвих слів. Та як разюче відрізнялася охорона Ґлінди, що також складалася переважно з дівчат, від воячок з Армії заколотниць Джинджур! Охорона була вдягнута в однакові ошатні мундири, при шаблях та списах, а рухалися дівчата так злагоджено і вправно, що одразу відчувався добрий вишкіл у військовій справі.
Капітан сторожі — то була очільниця особистої охорони Ґлінди — відразу впізнала Опудала та Залізного Лісоруба і віддала їм військову честь.
— Доброго дня! — привітався Опудало, галантно знімаючи капелюха, а Залізний Лісоруб узяв під козирок. — Ми прибули просити аудієнції у вашої прекрасної правительки.
— Ґлінда вже чекає на вас у палаці, — доповіла капітан. — Вона знала про вашу появу ще до того, як ви прибули.
— Неймовірно! — вихопилося у Тіпа.
— А от і ні! — заперечив Опудало. — Ґлінда Добра — могутня Чародійка. Ніщо з того, що відбувається в країні Оз, не проходить повз її увагу. Гадаю, вона знає і чому ми прибули, і знає це не згірше за нас.