— Навіщо ж тоді ми сюди прибули? — не второпав Джек.
— Аби довести, що в когось тут не просто голова на плечах, а гарбуз, — пояснив Опудало. — Але жарти в сторону. Якщо Ґлінда чекає на нас, то нечемно змушувати її чекати.
З тими словами всі спустилися з Ґампа і прослідували слідом за капітаном у палац, а замикала дивну процесію Козла.
На троні з червоного золота сиділа Ґлінда, яка, побачивши таке строкате товариство, не могла стримати усмішки. Вона добре була знайома з Опудалом та Залізним Лісорубом, а от незграбного Джека Гарбузову Голову та Надзвичайно Збільшеного Довгоносика бачила вперше, а вони були аж ніяк не менш дивакуваті. Козла ж виглядала, як ожилий дерев’яний чурбак, який спробував теж їй уклонитися, але зробив це так незграбно, що тюкнувся головою об підлогу, а це викликало хвилю реготу охорони, до якої долучилася й сама Ґлінда.
— Насмілюся просити вашого, Ваша Величносте, дозволу, — почав Опудало церемоніальним голосом, — повідомити вам, що Смарагдове місто захоплене натовпом зухвалих дівчисьок, озброєних в’язальними шпицями, які поневолили усіх чоловіків, пограбували вулиці та будинки, повиколупувавши з них смарагди, та незаконно посіли наш трон.
— Мені це відомо, — мовила Ґлінда.
— А ще погрожували розпалити мною багаття і знищити всіх моїх вірних друзів та союзників, яких ви зараз бачите перед собою, — продовжив він. — І якби ми не вирвалися з їхніх лабет, то наші дні були б скінчені.