— І все ж втрата двох пігулок — це серйозна втрата. Визнаю, я заслуговую на добру прочуханку за своє нехлюйство, — провинно сказав Опудало. — Бо в таких мандрах, як наші, на нас на кожному кроці чигає небезпека. І, може, навіть зараз — хтозна — ми летимо назустріч новим випробуванням.
На це заперечити було нічого, тож на якийсь час нависла гнітюча тиша.
А Ґамп усе летів і летів.
Першим, хто побачив, що під ними щось змінилося, був Тіп.
— Дивіться! Там усе червоне! — раптом вигукнув він. — Мабуть, ми вже у Південній країні.
Усі кинулися глянути за борт, усі, окрім Джека, що дуже піклувався про свою голову, аби та часом не злетіла геть із плечей. Справді, і будиночки, і паркани, і дерева — усе було червоне. А це було вірною ознакою, що вони в країні, де править Ґлінда Добра. І невдовзі Залізний Лісоруб почав упізнавати дороги і будинки, які проносилися внизу. Він підправив курс, щоб приземлитися поруч із палацом уславленої Чародійки.
— Чудово! — вигукнув у захваті Опудало. — От ми і дісталися куди нам треба і без усяких там пігулок.