— А те, що всі три пігулки знову на місці, — ошелешено прошепотів Опудало.
— А де ж їм ще бути? — проголосив Довгоносик. — Адже Тіп загадав бажання, аби він не ковтав ту пігулку. От бажання й здійснилося. Він її і не ковтав. А коли так, то й у перечниці — три, як і було.
— Може, й так. Але ж звідки взявся той пекучий біль, як не від пігулки? — мовив хлопець.
— Це виключено! — оголосив Довгоносик. — Якщо ви пігулку не ковтали, то вона не могла спричинити болю. А позаяк ваше бажання здійснилося, це доводить, що ніякої пігулки ви не ковтали. А це у свою чергу доводить, що і болю у вас не було.
— То що, по-вашому, я все це вигадав? — мовив зі злістю Тіп. — Тоді ваша черга ковтати. Шкода тільки, що одне бажання ми вже витратили.
— А от і ні! — спростував Опудало. — Тут у перечниці все ще три пігулки, як і було. А кожна пігулка — це одне бажання.
— У мене в голові уже паморочиться. Нічого не второпаю, — поремствував Тіп. — Але ковтати більше нічого не буду, і не просіть! — і з цими словами, закопиливши губи, він відійшов у дальній кут гнізда.