— Ніякого сумніву, врятовані, — луною озвалася вчена Комаха, майже вішаючись на шию голови Ґампа від радощів. — І своїм порятунком ми зобов’язані Ґамповим крилам і добрій сокирі Лісоруба.
— Якщо і я врятований, то витягніть мене звідси! — зажадав Джек, чия голова все ще лежала окремо від тулуба під диваном. Тож Тіп викотив голову з-під дивана і посадив її на місце. Потім він нарешті поставив на ноги й Козлу.
— У скрутний час ти проявила відвагу, — мовив він, — і ми тобі дуже вдячні.
— Бачу, ми ще й легко відбулися, — з гордістю підбив підсумок Залізний Лісоруб.
— Не дуже-то й легко! — почувся глухий голос.
Усі здивовано повернулися на голос і з жалем побачили Опудалову голову, яка сиротливо лежала у дальньому закутку гнізда.
— Я зовсім спустошений! — відповіла на їх журбу голова. — Де ж тепер шукати ту солому, якою був напханий мій тулуб?