— Гаразд! — відповів Ґамп, націлившись на плескате плато поміж зубчатих скель.
На свою біду, через брак досвіду у таких речах, як м’яка посадка, Ґамп не розрахував швидкість: і замість того щоб опинитися посередині плато, він промахнувся на півкорпуса, зламав обидва крила з правого боку об самий край гострого урвища і наступної миті рухнув кручею вниз.
Усі пасажири чіплялися за диванні підлокітники, поки було сил, аж ось Ґамп налетів на виступ скелі і завис на ньому догори дном: тут одразу всі й посипалися.
Невідомо, де вони опинилися б за мить, якби не велика удача, бо летіти їм довелося всього нічого — з людський зріст, просто під ними виявилося величезне пташине гніздо, посеред колонії ґав, яка була влаштована на виступі скелі, що нагадував дитячу колиску. Не дивно, що при падінні ніхто не постраждав: навіть Гарбузова Голова. Коли Тіп розплющив очі, то побачив, що головою Джек упирається у м’яке, як подушка, черево Опудала. А сам він лежить на купі м’якого листя та клаптиків паперу цілий та неушкоджений. І хоча Довгоносик при падінні головою бухнувся об Козлу, все обійшлося без струсу.
Щодо Залізного Лісоруба, то він відчув не те щоб страх, а занепокоєння, але, впевнившись, що на його блискучому нагруднику ані подряпинки, знову набув звичного доброго гумору і звернувся до друзів:
— Наша подорож закінчилася дещо несподівано, — підсумував він, — і звинувачувати в цьому нашого приятеля Ґампа було б несправедливо, бо він зробив усе від нього залежне за цих обставин. Виникає питання: як нам вибратися з гнізда? А відповідь на це питання має дати той, у кого мізків більше, аніж у мене.
І він подивився у бік Опудала, який саме підповз до краю гнізда й обзирав окіл. Внизу зяяла глибока прірва. Над головою була гладка стіна, на карнизі якої виднілося понівечене тіло Ґампа, що трималося на одному з диванів. Виходу і справді не було, і, відчуваючи безвихідність свого становища, мандрівники зажурилися.