Поки тварина розповідала свою історію, її борідка ходила ходором, так що важко було утриматися від сміху.
— Ти, власне, Річ, — відповів Тіп, — але з головою Ґампа. А зробили ми тебе і дали тобі життя, аби ти на крилах переніс нас туди, куди ми тобі скажемо.
— Он воно як! — сказала, як її обізвав хлопець, Річ. — Якщо я не Ґамп, то в мене немає і не може бути ані Ґампової гідності, ані вільного духу. А без них я вам або слуга, або будь-що інше. Єдина моя втіха в тому, що зроблений я нашвидкуруч і тому, здається, в неволі довго не протягну.
— Благаю тебе, не кажи так! — мало не розридався Залізний Лісоруб, чуйне серце якого ледве не розривалося від співчуття. — Ти, певно, недобре сьогодні почуваєшся?
— Ах, ось ви про що! — відповів Ґамп. — Позаяк це лише перший день мого існування, то не мені судити — добре мені чи зле. — І він задумливо забив хвостом, тобто мітлою.
— Ну-ну! — заспокійливо мовив Опудало. — Вище носа, сприймай життя таким, як воно є. А ми тобі будемо за добрих хазяїв і зробимо все, щоб тобі було добре з нами. То ти згоден перенести нас на своїх крилах, куди нам потрібно?
— Само собою, — відповів Ґамп. — Більше того, особисто я тепер віддаю перевагу крилам, бо коли б ми мандрували землею і зустріли когось із мого роду-племені, то від сорому я просто провалився б під землю.