Поки всі приходили до тями, Махина повільно відірвалася від даху і здійнялася в повітря.
— Стій! Повернися! — заволав Тіп із переляку. Однією рукою він усе ще тримався за димар, а другою тримав Опудала. — Повернись негайно! Я наказую тобі!
І тільки зараз мудрість Опудала, який наполіг на тому, щоб оживили голову, а не ноги, стала зрозумілою для всіх. Бо Ґамп, будемо називати його так, повисів у повітрі, потім повернув голову у бік Тіпа і, описавши коло, подивився, хто там кричить на даху.
— Повернися! — знову закричав хлопець.
І Ґамп підкорився: повільно і плавно гойдаючи всіма чотирма крильми, він повернувся на дах і завмер.
У ґавиному гнізді
– Це, — мовив Ґамп пронизливо-скрипучим голосом, який зовсім не пасував його теперішньому великому тілу, — найнезвичайніша пригода, про яку я тільки чув. Останнє, що я напевне пам’ятаю, то це як йду я собі лісом, аж раптом — спалах та грім. Я лише встиг подумати, що це — кінець. Так, мабуть, воно й було. І що ж — я знову живий, але з таким неспівмірним тулубом та глумливими крильми, які посоромився б носити всякий звір чи птах, що себе поважає. Що все це значить? Хто я: Ґамп чи якесь одоробло безрідне?