— А от і не сказав би, — стримав його Опудало. — Усяка жива істота має голову, яка її й направляє. А позаяк наша має літати, а не гуляти, то голова їй потрібніша за ноги.
Тож Тіп послухався і висипав залишки порошку на голову.
— А тепер нічичирк, — мовив він, — поки я промовлятиму заклинання.
Тіпу довелося чути, як стара Момбай промовляла чарівні слова. Та й сам він свого часу вдало оживив Козлу, тож без жодних вагань він проказав усі три магічних слова, кожному з яких відповідав потрібний жест.
Якби ви були присутні на цьому вражаючому дійстві, то у вас би по спині побігла б мурашва.
Та щойно Тіп закінчив чародійство, як Махина здригнулася всім своїм тілом. Ґамп пронизливо завищав, як воно притаманно ґампам, і шалено забив усіма чотирма крильми.
Якби Тіп не встиг ухопитися за димар, то його просто здуло б із даху ураганним вітром, який підняли крила. Легкого Опудала, наче якусь пір’їнку, підхопило вітровієм і невідомо куди б занесло, якби Тіп не вхопив його за ногу. Довгоносик ліг пластом, принишкнувши на даху, і тим уник лиха, а Залізний Лісоруб завдяки вазі заліза твердо встояв на ногах, обхопивши обома руками Гарбузову Голову, чим урятував тому життя. А от Козлу поривом вітру перевернуло догори дриґом, і та безпорадно лежала, хвицаючи ногами повітря.