Тіп удвох із Козлою притарабанив на дах величезний диван у чохлі. Це була справжня старомодна мебля з високою спинкою і такими ж підлокітниками, така громіздка й важка, що навіть попри те, що більший тягар припав на спину Козлі, хлопець зовсім захекався, коли вони врешті-решт звалили її на даху.
А ось Джек Гарбузова Голова приніс мітлу. Це було перше, що навернулося йому на очі. Опудало з’явився з мотком мотузки для білизни, яку він знайшов на господарському дворі, і поки він дибав сходами, то так у мотузці заплутався, весь час наступаючи на вільні кінці, що вже на даху остаточно перечепився і клубком покотився вниз, і, мабуть, упав би, якби його не підхопив Тіп.
Останнім прийшов Залізний Лісоруб. Він теж побував на подвір’ї, де зрубав із пальми чотири широких розлогих листи. А треба визнати, що ця розлога пальма була предметом гордощів усіх мешканців Смарагдового міста.
— Мій друже! — заволав, побачивши листя, Опудало. — Ти скоїв найтяжчий злочин, який тільки можна вчинити у Смарагдовому місті. Якщо мене не підводить пам’ять, то покарання за зрубаний лист із королівської пальми — семикратна смертна кара, а після неї ще й довічне ув’язнення!
— Тут нічим уже не зарадиш, — відповів Залізний Лісоруб, кидаючи велике листя на загальну купу. — Що ж, урятувати мене може тільки втеча. Подивимося, що у нас є для втечі.
А для втечі на перший погляд, і на другий, і на третій була лише купа якогось непотребу, дивлячись на який Опудало похитав головою і врешті мовив:
— Що ж, якщо мій друг Лісоруб примудриться з цього сміття зробити щось, що може літати та ще й віднести нас у безпечне місце, то я ладен визнати його навіть кращим майстром, аніж підозрював.