— Ясно одне, що довго сидіти на замкý ми не в змозі, — рішуче заявив Опудало. — Тож облишмо ці гіркі розмови і спробуємо відшукати вихід.
Після цих слів усі згуртувалися навколо трону, де все ще сидів Опудало. А Тіп підсунув собі табуреточку для ніг, що стояла біля трону, і вже сідав на неї, як у нього з кишені випала стара перечниця і покотилася підлогою у всіх на виду.
— Гм! Що це? — спитав Залізний Лісоруб, піднімаючи її з долівки.
— Обережно! — крикнув хлопець. — Це мій життєдайний порошок. Не розсипте, його мало залишилося.
— Що за життєдайний порошок? — запитав Опудало, дивлячись, як Тіп обережно ховає коробочку до кишені.
— Це — чарівна присипка старої Момбай від кульгавого чаклуна, — пояснив хлопець. — З її допомогою вона оживила Джека, а я потім — Козлу. Гадаю, він може оживити що завгодно, та його лишилося всього на раз.
— Тож він і справді дорогоцінний, — мовив Залізний Лісоруб.