Жук тільки застогнав.
— Я так і бачу в своїй уяві, — заскиглив він, — як іржа поїдає дрібні шматочки мого великого друга Залізного Лісоруба саме в той час, як суп з мене повільно закипає на багатті, розпаленому з Козли та Джека Гарбузової Голови! А Королева Джинджур, стежачи за супом, підкидає у багаття соломки, насмиканої з мого друга Опудала!
Від цієї гнітючої картини всьому товариству стало якось не по собі.
— Ну, це буде не так уже й скоро, — мовив Залізний Лісоруб з удаваною бадьорістю. — Адже ми зможемо певний час протриматися, аж поки їй не вдасться виламати двері.
— А я тим часом буду приречений на голодну смерть, так само як і Жук-довгоносик, — повідомив Тіп.
— Щодо мене, — оголосив Жук, — то я міг би певний час харчуватися за рахунок Гарбузової Голови. І не те щоб мені дуже смакував гарбуз, але яка-не-яка, а пожива, недарма у нього така велика й апетитна голова.
— Яка безсердечність! — знетямлено вигукнув Залізний Лісоруб. — Хто ж тут зібрався: людожери чи віддані друзі?