— Щира правда, — підтакнув Опудало.
— Ой, горе на мою голову! — простогнав Джек. — От кепська мені випала доля! Чому ж, любий татку, ти не зробив мене із заліза чи принаймні з соломи? Тоді я жив би й жив і горя не знав.
— Годі тобі! — обурився Тіп. — Подякував би мені хоча б за те, що я взагалі тебе зробив. — І філософськи додав: — Усе коли-небудь добігає кінця.
— І тут не буде зайвим нагадати вам, — утрутився в розмову Жук, чиї круглі рачачі очі виражали якусь нелюдську скорботу, — що ця грізна Королева Джинджур мала намір пустити мене на гуляш! Мене! Єдиного Надзвичайно Збільшеного і Всебічно Освіченого Жука-довгоносика на увесь білий світ!
— Як на мене, не така вже й неслушна думка, — схвально кивнув головою Опудало.
— А тобі не здається, що все-таки суп був би краще? — запитав Залізний Лісоруб, повернувшись до свого приятеля.
— Може, й так, — визнав Опудало.