— Хіба ми її перемогли? — запитав Опудало розсудливо. — От лише визирніть у вікно і скажіть, що ви там бачите.
Тіп підбіг до вікна і виглянув надвір.
— Палац оточений подвійним кільцем войовниче налаштованих дівчат! — оголосив він.
— Так я і думав, — зауважив Опудало. — Виходить, ми все ще їхні бранці, так само як і до того, як наші мишки видворили їх з палацу.
— Мій друг має слушність, — погодився Залізний Лісоруб, який усе ще полірував груди клаптиком м’якої замші. — Джинджур усе ще Королева, а ми у неї в полоні.
— Залишається тільки сподіватися, що вона не добереться до нас, — мовив здригаючись Гарбузова Голова. — Хто ж, як не вона, обіцяв зробити з мене запіканку?
— Не переймайся, — заспокоїв його Залізний Лісоруб. — Великої різниці для тебе немає: гарбуз із часом гниє і сам по собі. А в запеченому вигляді хоч когось порадує.