Та Опудало лише похитав головою, що означало сумнів, а Тіп уголос додав:
— Щось усе занадто легко, і це мене дуже непокоїть. Треба бути насторожі.
— Авжеж! — тихо відповіли Їхня Величність.
Тож без жодного спротиву друзі дійшли до самого палацу і стали підніматися мармуровими сходами, які свого часу були щедро оздоблені смарагдами, а тепер поцятковані дірочками там, де колись красувалися самоцвіти, що їх безжалісно виколупали заколотниці. Але і тут жодна заколотниця не заступила їм шлях.
Під арочними склепіннями Залізний Лісоруб, а за ним й інші пройшли просто до величної тронної зали, і коли вони розсунули зелені шовкові завіси, то перед їхніми очима постала не позбавлена цікавості картина.
На сяючому самоцвітами престолі поважно сиділа генералка Джинджур. На голові у неї покоїлася запасна корона Опудала, а в правиці вона тримала королівський скіпетр. У подолі в неї лежала коробка з карамельками, куди вона час від часу запускала руку. При цьому вона почувалася так, неначе була на своєму місці.
Опудало ступив крок уперед і глянув їй в очі. Інші півколом стали позаду Їхньої Величності, при цьому Залізний Лісоруб обіперся на сокиру.