— Ми народ простий, — додав Залізний Лісоруб, — і вкрай незлобливий. Але якщо ваша надмірна освіченість знову проллється у вас через край... — Він не договорив, але так промовисто крутнув блискучою сокирою, що Довгоносик заскулив від переляку й відскочив на безпечну відстань.
Решта не сказали ні слова, а Надзвичайно Збільшений після глибоких роздумів покірно пообіцяв:
— Докладу зусиль не давати освіті волю.
— А більшого нам і не треба, — приязно кивнув Опудало, і в товаристві відновилася злагода, і вже в злагоді вони продовжили путь.
І коли вони знову зробили привал, аби дати Тіпу перепочити, бо той був єдиним, хто цього потребував, Залізний Лісоруб у луговій траві помітив маленьку нірку, потім ще одну, і ще, і ще...
— Схоже, тут оселище польових мишей, — обізвався він до Опудала. — Може, в одній з цих нірок і наш давній друг — Королева Польових Мишей...
— А якщо це так, вона могла б нам стати у пригоді, — мовив Опудало, наче і сам здивувався щасливій думці, яка щойно осяяла його. — А чи не спробуєш ти, друже, її викликати? — звернувся він до Лісоруба.