— Щось мені не віриться, — безхитрісно мовив Тіп. — Грати у слова може будь-хто.
— Е-е ні! — не здавався Жук. — Це потребує освіти найвищого штибу. От у вас є освіта, юначе?
— Не те щоб була... — визнав Тіп.
— Отож-бо й воно. Як ви можете судити про те, чого у вас не було? А от я, як особа Всебічно Освічена, рішуче стверджую, що гра слів — це ознака гострого розуму. Ось наприклад: якби Козлу запрягти у бричку, а я сів би на козли, то як би Козла не брикалася, а я їхав би на козлах, але ж не на Козлі. Хіба не дотепно?!
На це Опудало лише тяжко зітхнув, а Залізний Лісоруб зупинився на півкроці і з докором глянув на Жука. Козла, замість того щоб голосно заіржати, лише презирливо форкнула, і навіть Гарбузова Голова, і той прикрив рукою рота, щоб приховати посмішку, яка — нагадаємо — ніколи не сходила з його обличчя, тож насупитися він просто не міг.
А Жук, нічого не помічаючи, дріботів собі поруч із таким виглядом, неначе він сказав щось надзвичайно дотепне, тож урешті-решт Опудало не втримався і сказав:
— Доводилося мені чути, мій любий друже, що декому надмірна освіта лише шкодить, і хоча я вельми шаную розум як такий незалежно від того, де людина його набралася, у мене з’являється підозра, що у вас ум за розум завертає. Та хай там як, а попрошу вас, поки ви в нашому товаристві, тримати вашу освіченість при собі.