Незабаром з’ясувалося, що Козла закульгала; а це тому, що нова нога виявилася трохи задовга. Через те їм довелося зупинитися, поки Залізний Лісоруб не підтесав її сокирою, після чого дерев’яний скакун закрокував набагато впевненіше. Та все ж Козла була невдоволена.
— Як же мене стриножила та яма, яку ми не об’їхали, — бурчала вона.
— Навпаки, — розсудливо зауважив Довгоносик, який перебирав ніжками поруч. — У всякій події є й зворотна сторона. Який же пожиток від коня, якщо він не стриножений і необ’їжджений!
— Перепрошую, — втрутився Тіп, якого ці слова зачепили за живе, бо все, що торкалося Козли і Джека, він не на жарт сприймав близько до серця. — Та дозвольте зауважити, що ваш жарт недотепний, та ще й, як то кажуть, із бородою.
— Утім, ви визнали, що це жарт, — не вгавав Жук, — а якщо жарт із бородою, то він перевірений часом, тим паче що він побудований на грі слів, що серед освічених людей якраз і вважається ознакою справжнього гострослів’я.
— Про що це ви? — не зовсім утямив Гарбузова Голова.
— А це про те, мій любий друже, — пояснив Жук, — якщо в двох словах, то в нашій мові багато слів із подвійним значенням і якщо їх дотепно вжити у своєму жарті, то це доводить, що жартівник є особою високої культури та витонченості, який принаймні майстерно володіє рідною мовою.