— Незграбний? Я незграбний? — розлютився Джек. — Уже кому б називати мене незграбним, та тільки не вам!
— А як іще називати таку незграбу? — заіржала Козла, крутячи своїми сучкуватими очима. — У тебе ж навіть голова на місці не сидить, куди її повернеш — туди й дивиться, іноді не розбереш: чи вперед, чи назад.
— Друзі мої! Благаю вас, не сваріться! — заспокійливо попросив їх Залізний Лісоруб. — Правду кажучи, ніхто із нас не бездоганний, тож треба вибачати одне одному наші вади...
— Яка добросерда пропозиція, — схвально кивнув Довгоносик. — Яке у вас м’яке серце, мій залізний друже.
— Саме так, — відповів улещений Лісоруб. — Мати серце — то для мене честь. Але час вирушати в дорогу.
Одноногого Джека повантажили на Козлу, якнайміцніше прив’язали вірьовками, щоб ненароком не впав, і з Опудалом на чолі вирушили у напрямку Смарагдового міста.
Стара Момбай вдається до чаклунства