— Тоді, якщо ви вже перепочили, то налаштуйтеся на довгу путь і спрямуємо ж наші стопи до Смарагдового міста, — дещо пишномовно запропонував Всебічно Освічений Жук.
— Не вийде, — мовив Тіп. — Бо у Козли саме перелам стопи, тож спрямувати їх вона ніяк не в змозі. І на біду, навкруги не видко жодного дерева, аби вистругати їй нову ногу. І кинути її тут ніяк не можна, бо у Джека Гарбузової Голови ноги, так уже вийшло, дерев’яні і зовсім не згинаються, от і доводиться йому їхати верхи на Козлі.
— Яка велика невдача! — спершу вигукнув Жук, а потім, обвівши прискіпливим поглядом товариство, мовив: — Як я це бачу, становище зараз таке. Гарбузова Голова має їхати верхи, а везти його має Козла, але не може, бо зламала ногу. Так от, чому б не припасувати ногу одного іншому? Обидва ж зроблені з дерева, як я гадаю!
— Ось що я називаю справжньою кмітливістю, — схвально мовив Опудало. — Як же я сам до цього не дійшов? Тож до роботи, любий Ніку! Хай Джекова нога послужить Козлі.
Треба визнати, що Джеку ця думка не дуже сподобалася, але він змушений був підкоритися, бо що поробиш, — їхати було треба. Не дуже сподобалася ця думка і Козлі. Вона обізвала цю операцію «живодерством», а потім ще довго нарікала на те, що для пристойної Козли нова нога — просто ганьба.
— Попрошу вас у подальшому бути розбірливішим у висловах! — різко зауважив Гарбузова Голова. — Майте на увазі, що так ви ображаєте не чиюсь там ногу, а мою, а в її образі ображаєте й мене.
— А що мені робити? — відрізала Козла. — Якщо вона така ж незграбна, як і ви сам.