Одяг Жука складали: темно-синій вечірній фрак із довгими фалдами та жовтою шовковою підкладкою і квіткою в петлиці; під ним — біла парусинова камізелька, яка щільно облягала його видатне черевце; плюшеві штанці гірчичного кольору були застебнуті трохи нижче колін золоченими пряжками, а на голові молодцювато красувався шовковий циліндр.
Випростаний Довгоніс, бо такого довгоносиком і не назвеш, здавався здивованим друзям ніяк не нижчим за Залізного Лісоруба і, безперечно, більшим за будь-яку комаху, яку бачили в країні Оз.
— Мушу зізнатися, — поборов здивування Опудало, — ваша раптова поява, та ще й у такому вигляді, чимало нас здивувала і безперечно вразила наших супутників. Однак сподіваюся, що ця обставина не завдала вам прикрості. Та з часом, запевняю вас, ми до вас звикнемо.
— Благаю вас, не вибачайтеся! — палко зупинив того Довгоніс. — Вражати людей для мене не прикрість, а, навпаки, велика насолода! Адже, поза всяким сумнівом, мене не віднесеш до пересічних вульгарних комах, і саме з цієї причини я гідний того, щоб викликати загальний подив, якщо не захват, у всіх, кого лиш не зустріну.
— Авжеж, ви того гідні, — погодились Їхня Величність.
— Що ж, якщо на те ваша ласка, то дозвольте присісти у вашій августійшій присутності, — вів далі новоприбулий. — Я охоче повідаю вам свою історію, щоб ви краще могли зрозуміти мій незвичний або, ліпше сказати, незвичайний вигляд.
— Як вам завгодно, — коротко відповів Залізний Лісоруб.