Отож Гарбузова Голова відважно ринувся вперед верхи на Козлі, а Тіп, ухопившись за оцупок його хвоста, припустив слідом із заплющеними очима. Опудало та Залізний Лісоруб замикали вервечку, і не так багато вони пробігли, як радісний голос Джека сповістив, що дорога попереду вільна. Тоді вони зупинилися й оглянулися назад: зирк! — а лану соняшника й сліду не стало.
Звеселілі, вони рушили далі. Та стара Момбай до того змінила місцевий краєвид, що подорожні неминуче збилися б з дороги, якби Опудало розважно не порадив розбиратися з напрямком по сонцю. Бо змінити рух сонця жодні чари не в змозі, тому саме сонце було їм надійним поводирем.
Та попереду на них чекало ще чимало чого: то одна халепа, то інша. Ось Козла втрапила ногою у кролячу нірку і незграбно упала на землю. Від удару Гарбузова Голова високо підлетів у повітря: на тому б і скінчилася його історія, якби Залізний Лісоруб не виявив чудеса спритності, не спіймав самого гарбуза на льоту і не врятував його від гіршої долі.
Тіпу не становило великого клопоту повернути гарбузову голову на місце і знову поставити Джека на ноги. А от Козла так легко не відбулася. Коли спробували поставити на ноги і її, то виявилося, що нога, якою вона влучила у кролячу нірку, була безнадійно поламана і вимагала втручання теслі, перш ніж вона зможе ступити бодай крок.
— Гм, кепська справа! — мовив спроквола Залізний Лісоруб. — Росли б тут поряд дерева, я б за два заходи злагодив іншу ногу, та щось ніде не видно й убогого корча.
— І, як на зло, ні тобі штахетника, ні хатини, — додав понуро Опудало.
— Що ж нам робити? — запитав хлопець.