— Рубати такі чудові створіння може тільки той, у кого серця нема, — тільки й мовив він безпорадно. — Та як інакше продовжити наш путь, я не знаю.
— А мені дивним чином здалося, — замислено протягнув Опудало, — що всі ці обличчя дуже нагадують мені заколотницьке військо. А от як вони вистежили нас так швидко — ніяк не збагну.
— За цим стоїть чаклунство, — упевнено заявив Тіп. — Якийсь чаклун навіває на нас чари. До речі, таким бавилася і стара Момбай. Тому гадаю, що це не що інше, як марево, і жодних соняшників навкруги немає.
— А якщо так, то заплющимо очі й гайда навпростець, — примружив око Лісоруб.
— Даруйте, — розвів руками Опудало, — у мене очі намальовані, тому заплющити їх навіть на один «блим» неможливо. Якщо у когось повіки залізні і склепити їх — раз чхнути, то не треба вважати, що й в інших така сама будова.
— А у Козли не очі, а два вічка від сучків, — повідомив Джек, схилившись, щоб краще роздивитися.
— Бодай там як, а ви скачете швидко перші, — віддав наказ Тіп, — а ми вже слідом за вами, ось так і проскочимо це поле. Бо в мене в очах так рябіє, що я вже майже нічого не бачу.